Між іншим...

*стомлено позіхаючи* Вічне питання копірайта й копілефта в інтернеті – на те й вічне, що його не вирішити. Й різні сторони ніколи не зійдуться до одного, як кіплінгівські Схід та Захід. Питання не нове й для цього блогу. Періодично виринають персони, що звинувачують мене у порушенні копірайту, періодично я обурююся на цю тему. Такий собі колообіг обурення в інтернеті. На своє виправдання можу зауважити, що намагаюся завжди зазначати авторство/джерело і не маю від цього блогу комерційного прибутку. Натомість мої претензії зазвичай лежать у двох площинах: моє авторство не зазначають та/або не дають посилання на цей блог. І мова не про перепости у блогосфері (хоча й тут не завжди зазначають авторство), їх я навіть вітаю й радий, що моя робота видається комусь цікавою чи корисною. Мова про претензії до видань/проектів, які мають прибуток від своїх сайтів і самі вивішують драконівські правила щодо перепосту, до так званих заслужених краєзнавців, до редакторів деяких державних чи комунальних видань, до окремих членів Нацспілки журналістів і т.п., які беруть повністю чи великим шматком мої дослідження й видають за свої. Більше того – не реагують на зауваження. Свинство, імхо. Утім, у кожного своя шкала поведінки. Мені, як вже говорилося, багато чим докоряли, але не тим, що я комусь затикаю рота за справедливу критику.

Це все приказка. Основна ж байка ось у чому: таке навантаження вас моїми роздратуваннями зумовлене повною байдужістю до сьогоднішніх постів бажанням познайомити з проектом, чий логотип ви бачите у цьому пості. Він прикметний для мене трьома показниками: у нього аж шість членів т.зв. редакційної колегії (у т.ч. – два кандидати історичних наук й один – філософських); він успішно цупить без мої згоди й посилань на джерело матеріали з цього блогу; він оперативно витирає коментарі з зауваженнями щодо недобросовісності. Саме останній факт мене вбив наповал і підштовхнув написати цей пост. Так тримати, нешановані мною панове…