Тернопіль ся сміє...
Feb. 26th, 2013 08:17 pmOriginally posted by
diana_ledi at Тернопіль ся сміє...
![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
Оригинал взят у
borys_javir в Тернопіль ся сміє...
![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
певно, таким гірким сміхом, як і Борислав...
Типу передмова
Я люблю сво́ю Галичину. То аксіома, перевірена часом - настільки ї люблю, же навіть окупація УРСР не змусила ня покинути свій рідний край. І хоч у нас ситуація ліпша, ніж у наших східних братів та сестер по нещастю (вражає, коли видиш знимки зі Сходу, на яких фіґури з серпом і молотом просто перефарбовані в синьо-жовті барви - се концентрат суті сучасноїУкраїни УРСР), але у домовину европейскої ментальності, яка так не хоче вмирати у галичан, часто забивают цвєки ще й деякі місцеві діячі - совковими є й так звані “націоналісти” (так лиш ся називают, но ніц не роблят для свого народу, який гордо величают “наційов” з ціллю омріяних перемог на будушних виборах), же культ одних вождів поміняли на культ інших, часто не знаючи ні історичних фактів, ні загалом ідеології, з ними пов'язаної. Є правдиві націоналісти, але їх наразі не так, на жаль нам та на радість воріженькам, які мают згинути, як роса на сонці®, і багато. Принаймні, при владі у краю.
За сотні літ ніц ся не міняє у сему світі. На Русі, яка колись давно впустила у своє лоно сім'я Азії й породила страшного мутанта з центром у Ро́сії, добре було жити котови й попови. Зіправди, так і зараз є. А ще в тої радше міфічної уже квазідержави було дві проблемі (вживаю форму двоїни, бо сі проблеми нероздільні межи собов, як дві руці одної людини) — дороги та ду́рні. Сі дві проблемі азійський монстр приніс й до нашого дому, породивши безконечне множення дурних доріг та ду́рнів. А корінне населення зіграло ролю сплячої красуні, яка все чекає із міфічного Заходу принца на білому коні™, же своїм цюлюнком має пробудити ослаблене ординсков заразов тіло. Нічого, колись нарід ся прокине з того летаргічного сну, й у наших краях сонце буде саме так світити й трава буде саме така зелена. А до тої пори ми будем брали участь в експериментальному підтвердженні теорії розбитих вікон.
( читати та дивити ся далі )
Типу передмова
Я люблю сво́ю Галичину. То аксіома, перевірена часом - настільки ї люблю, же навіть окупація УРСР не змусила ня покинути свій рідний край. І хоч у нас ситуація ліпша, ніж у наших східних братів та сестер по нещастю (вражає, коли видиш знимки зі Сходу, на яких фіґури з серпом і молотом просто перефарбовані в синьо-жовті барви - се концентрат суті сучасної
За сотні літ ніц ся не міняє у сему світі. На Русі, яка колись давно впустила у своє лоно сім'я Азії й породила страшного мутанта з центром у Ро́сії, добре було жити котови й попови. Зіправди, так і зараз є. А ще в тої радше міфічної уже квазідержави було дві проблемі (вживаю форму двоїни, бо сі проблеми нероздільні межи собов, як дві руці одної людини) — дороги та ду́рні. Сі дві проблемі азійський монстр приніс й до нашого дому, породивши безконечне множення дурних доріг та ду́рнів. А корінне населення зіграло ролю сплячої красуні, яка все чекає із міфічного Заходу принца на білому коні™, же своїм цюлюнком має пробудити ослаблене ординсков заразов тіло. Нічого, колись нарід ся прокине з того летаргічного сну, й у наших краях сонце буде саме так світити й трава буде саме така зелена. А до тої пори ми будем брали участь в експериментальному підтвердженні теорії розбитих вікон.
( читати та дивити ся далі )