Традицiя

                                                  Як неможливо уявити справжнього козаки без шаблі та рушниці в бою, так само — без люльки під час пере­починку. Була вона неодмінним атрибутом козацької "ясної" зброї, символом чоловічої гідності. Паління хоча й вважало­ся в народі справою гріховною, проте козак не міг розлучити­ся зі своєю єдиною розвагою у степовій самотності. Люлька на той час була ознакою молодецтва і особливо шанувалася козаками. Нею хизувалися, за неї навіть голови клали, як, на­приклад, у гоголівському "Тарасі Бульбі". Ось через те і на картинах, козак майже завжди з люлькою. Лише інколи, ма­буть, співаючи пісень, він кладе її коло себе, в шапку. Недарма козакові люлька дорожча за дружину:

Мені з жінкою не возиться,

                                                                    А тютюн та люлька

  Козаку в дорозі знадобиться.

А на одній з картин є напис: "Я — козак-запорожець, ні об чім не тужу, як люлька є й тютюнець, то мені й байду­же".