Jan. 13th, 2014

r_es: 2 (wolf)
Originally posted by [livejournal.com profile] lluvia_ol at Прекрасна історія з життя. Про "ярлики".
Ivan Sautkin

МУДИЛО.
В одном из киевских театров, не буду говорить каком именно, работает водитель принадлежащего театру автобуса, назовем его Лёней. Лёня являет собой образ гротескный, я бы даже сказал "сценический". Жлоб, тупая скотина и мудило – вот некоторые из эпитетов, которыми наградил его актерский состав театра.
Этот театр, как и большинство театров Киева, находится в полной зависимости от художественного руководителя. Сергей Кириллович, будем так его называть, определяет репертуар, вершит судьбы приглашенных режиссеров, актеров, работников цехов и дркгого персонала. В его власти отпуска, зарплаты, премии, штрафы... И конечно же его персону окружает розовая аура подобострастия и восторженный шепот.
Сергей Кириллович ведет умеренный образ жизни, он интеллектуал, тонкий ценитель музыки, иногда намеекает на свое диссидентское прошлое, в общем, полная противоположность Лёне.
10 декабря 2013 года, из Министерства культуры, у которого театр находится в подчинении, пришло распоряжение "срочно обеспечить служащих спецподразделений внутренних войск транспортом для перевозки их к месту исполнения служебного долга" – на Майдан. Сергей Кириллович ни на минуту не задумавшись, вызвал Лёню в свой кабинет и приказал выполнять поставленную задачу.
Лёня проверил уровень масла, прогрел двигатель и поехал за город. В воинской части он загрузил полный автобус "Беркутов" и отъехав подальше, в поля, остановился. Несколько минут он покрутил стартер, после чего закурил и сообщил что "аутобус зломався и дали нэ пойидэ, хочь вбыйтэ мэнэ тут".
Вот такая правдивая история из театральной жизни.

r_es: 2 (wolf)
Originally posted by [livejournal.com profile] semesyuk at П’ятихвилинка лютого оптимізму або мова про мову


Чому з Україною все буде добре.

Є симптоми, котрі виразно натякають на те, що стратегічно все гаразд, і навіть більше ніж простий локальний гаразд. Гаразд ще не означає, що Україна, наприклад, територіально збережеться саме в тих межах, які нині є очевидними. Вона може як зменшитися, так і збільшитися у віддаленій перспективі. Це не суттєво, бо країна це люди, культура і мова, а потім вже територія. За великим рахунком, і нині чималі шматки країни не є ні політично, ні культурно Україною. Врешті, ну і шо з того? Нива має бути не великою, а доглянутою і плодючою.

Оскільки все те, що відбувається в країні, є ні чим іншим як півфіналом антирадянського повстання, можу констатувати скажені успіхи. Мова навіть не про Майдан, тут і так все ясно. Мова про мову.

Існування нашої мови вже само по собі є антисовітським актом. Той факт, що в Україні радянський упирятник на пару секунд ослабив свою старечу хватку, є для нього фатальним. Особисто я не пригадаю в сучасному світі такого стрімкого мовного ренесансу, як у нас. Темпи, в історичній перспективі, скажені, враховуючи скільки всього треба надолужити. Як стрімко вона обросла інструментарієм потрібним для обслуговування сучасної міської культури. Як швидко і міцно вона закріпилася в русифікованій столиці УРСР. Як цікаво і якісно вона збагачується новими словами і зворотами, у тому числі і за рахунок тієї мови, з якою вона бореться за місце під сонцем.

Навіть антиукраїнські сили, що продираються до влади в країні, вимушені так-сяк вживати мову, і лише з однієї причини — аби не втратити прозорої тіні легітимності в такому антирадянському утворенні, як незалежна і вирішальна частина колишньої імперії. А це є конкретним і очевидним діагнозом.

Білорусі в цьому сенсі не пощастило, і скидається на те, що момент втрачено, а результат ми можемо спостерігати наочно — ренесанс упирятника в усій його безкомпромісній красі і посиленій формі.

Окрема від совка, своя, розвинута і гнучка мова — це вирок для совкового політичного і культурного панування. Врешті, в наш час про московську культурну експансію волає тільки глухий, бо ні якої культурної експансії вже давно нема. Ну може хіба пан Задорнов і посєлковий чорт Зєлєнскій люто експансують наш місцевий охлос, в той час як якісний  російський мовний продукт сам є налаштований вельми непривітно до всього совкового, а вітчизняні кріпаки його не споживають.

Радянський міф в совку транслюється переважно російською, а вона переживає не найкращі часи, отже міф цей транслюється неконкурентоздатним мугиканням. За таких умов будь-яка міфологія приречена на маргіналізацію і на заміну новою, свіжішою, жвавішою та перспективнішою. Такою в Україні стає і вже стала оновлена і розвинута українська міфологія.

Головне навіть не те, що українська стала розповсюдженішою. Головне те, що нею артикулюється нове. І не так важливо якою мовою ви говорите. Важливішим є те, якою мовою ви виробляєте продукт, пишете, читаєте.

До цього аспекту додам цікавий і очевидний факт – європейський керунок нашого просування є дуже прагматичним, і прагматичність цього процесу підкреслюється тим фактом, що один з найжорсткіших історичних конкурентів України, Польща, є нашим палким адвокатом у цьому просуванні, які б мотиви при цьому вона не мала. У свою чергу, українці (як кажуть галичани) толерують поляків.

Прагматичне завжди долає істеричне. Як Рим подолав Карфаген, так і Україна, саме через прагматичність у своєму виборі здолає цього трухлявого Ґолема, що зветься Совком. Передусім внутрішньго.

Данкен за прослухен. Омінь.

Profile

r_es: 1 (Default)
r_es

December 2014

S M T W T F S
 12345 6
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Oct. 24th, 2017 12:04 am
Powered by Dreamwidth Studios